Сила нації - в її єдності

22-го січня 1919 року на Софійській площі Києва у присутності усього керівництва Української Народної Республіки, представницької депутації Західноукраїнської Народної Республіки делегати Трудового конгресу, духовенства, військової старшини, іноземних дипломатів, великої кількості люду був проголошений Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Цій даті судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним святом - Днем Соборності. В Універсалі Директорії УНР наголошувалося: "Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка".

У період розбудови незалежної Української держави помітно посилився інтерес до історії - справжньої, а не перелицьованої на догоду тим чи іншим політичним доктринам. Освоєння в історії «білих плям» заполонило не тільки уми фахівців, а й широкої громадськості, членів різних політичних об’єднань.

Одним із невідкладних завдань сучасного державотворення в Україні є консолідація української нації, всіх громадян, збереження територіальної цілісності держави, зміцнення єдності її регіонів. Незважаючи на біди і труднощі, які випали на долю нашого народу, ідея всеукраїнської єдності, соборності України ніколи не залишала його.

Ця ідея здійснилася лише на початку двадцятого століття. 22 січня 1918 Центральна Рада, Уряд якого очолював Володимир Винниченко, проголосив четвертий Універсал, за яким Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Восени в 1918 році після розпаду Австро-угорської імперії утворилася Західноукраїнська Народна Республіка з центром у Львові. Це давало можливість здійснити наступний крок - об’єднати всі українські землі під національним прапором, що було зроблено вже Директорією у січні 1919 року.

Як відомо, потенціал, закладений в документі, так і не був до кінця реалізований. Цьому завадили ряд обставин як внутрішніх, так і зовнішніх. ЗУНР впала під натиском польських військ, а територію УНР захопили війська Льва Троцького.

Тоді позначилися істотні розбіжності історичного, правового, соціально-політичного, культурно-побутового, релігійного характеру, які виникли в результаті роз’єднання Сходу і Заходу України. Об’єднання України не змогло примирити між собою різні політичні партії, відносини між якими нерідко носили характер відкритої ворожнечі. Крім того, незалежна Українська держава зазнавала тиск не тільки з боку агресивних сусідів (Росії, Польщі, Румунії), а й країн Антанти, що на свій манер перекроювали карту Європи, незважаючи на Україну.

Однією з головних причин падіння Української Народної Республіки стали неузгодженість української політичної еліти, неспроможність лідерів провідних партій дійти компромісу, провокування гострої внутрішньополітичної боротьби і в кінцевому підсумку підрив ще нетривкої державної будівлі. Процеси доби української революції своєрідно відображаються в сучасному українському політикумі. Партійно-політичне розмаїття, конфронтаційне блокування, нецивілізованість відносин дивно поєднуються з лобіюванням інтересів окремих політичних сил та економічних груп. Все це разом породжує дезінтеграційні процеси, інспірує протистояння гілок влади, породжує суспільний нігілізм і соці­альну апатію, підриває державницький потенціал.

Основною рисою української соборності є інтеграція ет­нічних земель, консолідація духовного і культурного життя, нівелювання регіональних бар’єрів. Акт Злуки насамперед був спробою ліквідації вікового роз’єднувального переділу між Заходом і Сходом України. Унітарність нашої держави закріплена в Конституції України, а цілісність території виступає ключовим фактором її суверенітету.

Зберегти одне з основних надбань новітньої суверенної України - міжнаціональну злагоду - є не тільки велінням часу, але й запорукою соборного існування суверенної держави. Єдність української нації не виключає її культурної, ментальної, етнографічної, діалектної багатогранності - таких явищ, які вимагають не тільки уважного національного вивчення, а й розумного ставлення, підтримки на регіональному рівні вже з боку регіональних еліт. Адже багатство субетносів у складі єдиної нації - це предмет її гордості.

Незалежна Україна в кінці ХХ століття стрімко увійшла у світове співтовариство, отримала широке міжнародне визнання. Подальша її інтеграція, насамперед  до європейської спільноти, потребує виваженої державної політики у міжнародній сфері, гармонізації зовнішньополітичних орієнтацій різних груп населення, знаходження балансу між динамічними геополітичними реаліями і пріоритетами національних інтересів, забезпечення високого міжнародного іміджу України.

Гострою залишається проблема соборності української православної церкви, покликаної виступати впливовим чинником духовної єдності суспільства. Без її вирішення буде залишатися потенційна небезпека "розлому” українства за конфесійною ознакою.

Акт Злуки 22 січня 1919 - подія величезного історичного значення.  Акт Злуки належить до тих небагатьох видатних в історії нашого народу звершень, повністю перекреслити значення яких виявився безсилим будь-який наступний негативний розвиток подій. Він не тільки значно сприяв розвитку національної свідомості українців, формуванню української політичної нації, її консолідації, а й перетворився на реальний фактор політичної боротьби всіх поколінь українських патріотів за суверенну соборну Українську державу - до її відродження та сучасної перебудови включно. І хоча соборність виявилась тоді незавершеною, день 22 січня 1919 року назавжди залишиться в історії українського народу як свято Соборності.

З метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання у громадян почуття національної гідності, враховуючи історичне значення революційних подій осені 2004 року, які засвідчили волелюбність українського народу, його прагнення до свободи і демократичних цінностей, та на підтримку ініціатив громадськості 30 грудня 2011 року Президент України Віктор Янукович указом № 1209/2011 скасував День Свободи, який офіційно відзначався 22 листопада та  існував  з 2005 по 2011 роки,  фактично об’єднавши його з Днем Соборності 22 січня. Об’­єднане свято отримало назву День Соборності та Свободи України.

Українська історична наука,  долаючи кризовий стан, поступово розбирає ідеологічні завали минулої епохи, ліквідує численні історичні міфологеми, подаючи у всій складності тернистий шлях українського народу до незалежної, соборної держави. Тільки об’єктивність і правда можуть стати джерелом повчального історичного досвіду, застерегти сучасних будівничих нової України від необачних дій і помилкових рішень. Особливо це стосується періоду виборів, хто б не був Президентом України, який би уряд не прийшов до влади - український народ повинен бути єдиним і дружним.

Святкування Дня Соборності та  Свободи України, вшанування творців Акту Злуки - це не тільки суспільна потреба, а й наш моральний обов’язок - пам’ятати про тих, хто приніс себе в жертву за незалежність і соборність нашої держави.

Відділ з питань внутрішньої політики 

Дзержинської міської ради.