Ідея, що єднає

«Прагнення українців жити в об’єднаній, соборній державі завжди зміцнювало наш народ як зріле світове співтовариство, яке здатне будувати потужну миролюбну демократичну державу».

Віктор Янукович.

Ідеї соборності на території України років, напевно, стільки ж, скільки і самому народу. Формуючись в умовах відсутності власної державності, пос­тійного переділу населених українцями земель різними країнами, практично безперервних війн, ця ідея набула більш-менш сучасних обрисів у XVІІ-XVIIІ століттях. Вона яскраво проявилася наприкінці визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького, потім постійно піднімалася гетьманами, у концепціях діячів «Руської трійці» та Кирило-Мефодіївського товариства. Вагомий внесок у розвиток ідеї соборності зробили Володимир Антонович, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Михайло Драгоманов, В’ячеслав Липинський, діячі українського культурного відродження в другій половині ХІХ століття, провідники українських партій початку XX століття та багато інших.

На початку ХХ століття після революції в Російській імперії та початку глибокої кризи в Австро-Угорській з’явилася можливість для розбудови незалежної Української держави. У Києві було проголошено створення Української Народної Респуб­ліки, невдовзі у Львові – За­хідноукраїнської Народної Республіки. В умовах багатовікового прагнення українців до об’єднання злука цих двох державних утворень була лише питанням часу. Важке зовнішньо- та внутрішньополітичне становище, у якому дані структури опинились, тільки прискорило процес.

Узимку 1 грудня 1918 року в місті Фастові було укладено попередній договір між Радою державних секретарів ЗУНР і Директорією УНР про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю». Через місяць, 3 січня 1919 року, у Станіславі, де на той час перебував апарат уряду Директорії, Українська Національна Рада на своєму засіданні одностайно ухвалила об’єднання ЗУНР та УНР. Зокрема, в резолюції документа Національної Ради зазначалося:

«Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення українського народу, проголошує торжественно з’єднання... ЗУНР і УНР в одну однопільну суверенну Народну Республіку».

Невдовзі 36 галицьких делегатів, серед яких були видатні політичні діячі За­хідної України Лев Бачинський, Семен Вітик, Роман Перфецький, Лонгин Цегельський, письменник Василь Стефаник, направились до Києва для урочистого затвердження Акту злуки, приуроченого до першої річниці проголошення самостійності Наддніпрянської України.

За згадками очевидців, погожого морозного дня 22 січня 1919 року десятки тисяч жителів столиці, численні гості, військові заповнили святково прибрану Софіївську площу в Києві. О дванадцятій годині над колонами пролунало гучне «Слава!» і прозвучав національний гімн. Міністр закордонних справ ЗУНР Лонгин Цегельський зачитав грамоту – ухвалу Української Національної Ради - і передав її голові Директорії Володимирові Винниченку. У відповідь член Всеукраїнської ради селянських депутатів, представник Директорії Федір Швець зачитав Універсал уряду УНР, у якому зазначалося:

«Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині єдина незалежна Українська Народна Республіка...»

Після цього відбувся урочистий молебень. Свято за­кінчилося парадом українських військ. А ввечері 22 січня 1919 року Трудовий Конгрес майже одностайно ухвалив Універсал про Злуку. ЗУНР було перейменовано в Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Державним гербом Соборної України став Тризуб.

Хоча до фактичного об’­єднання справа так і не дійшла – військовий конфлікт закінчився поразкою УНР і ЗУНР і поглинанням їх земель супротивниками – день 22 січня 1919 на довгі роки став символом Соборності України.

Наприкінці 1980-х років ХХ століття на ниві демократизаційних процесів у Радянському Союзі в УРСР активізується національний рух. У 1989 році численні демократичні угрупування почали об’єднуватися в єдиний громадсько-політичний рух. Спілка письменників України запропонувала Програму і Статут  для єдиної загальнореспубліканської орга­нізації. З вересня по березень 1989 року в більшості областей УРСР пройшли установчі конференції, а 8-10 вересня відбувся з’їзд, що проголосив створення «Народного Руху України за перебудову».

У новоствореній організації об’єдналися люди різних політичних переконань – від ліберальних комуністів до тих, хто сповідував ідеї інтегрального націоналізму. Народний Рух одразу заявив про себе кількома масштабними акціями, найвидатнішою серед яких є «Живий ланцюг». Вона присвячена  Дню злуки УНР та ЗУНР. В акції взяло участь, тільки за офіційними даними, близько 450 тисяч осіб (за неофіційними – від 1 до 5 мільйонів). Таким чином, український «ланцюг» став одним із наймасовіших в історії людства.

21 січня 1990 року в переддень свята Злуки в Києвi на Софійському майдані й у Львовi біля пам’ятника Івану Франку відбулися мітинги-молебни. Тисячі українців під національними прапорами стали живим ланцюгом від Івано-Франківська через Львів до Києва.

Ця акція продемонструвала єдність народу України та зростаючу силу НРУ і стала однією з найяскравіших подій під час руху за відродження соборної демократичної Української держави та утвердження національної ідеї.

Живий ланцюг практично через всю Україну виявився не одиничною акцією. У різних містах і селах української республіки створювалися місцеві «живі ланцюги», проводилась урочиста хода, концерти, зібрання, мітинги. Їх організаторами і учасниками ставали як ті, хто брав участь у всеукраїнській акції, так й інші громадяни, небайдужі до ідеї соборності.

День Соборності та Свободи України 21 січня 1999 року Указом № 42/99 Президента України Лео­ніда Кучми «…враховуючи велике по­літичне та історичне значення об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…» 22 січня було проголошене державним святом – Днем Соборності.

У середині 2000-них традиція створення на День Соборності «живих ланцюгів», що символізують єдність українського народу, почала стрімко відроджуватись. Наприклад, у Києві з 2008 року такі дії створюють на мосту Патона. Таким чином українці символічно об’єднують правий та лівий береги Дніпра. А минулого року символічні живі «Ланцюги єдності» з’явилися в Дніпропетровську та Дніпродзержинську.

Останніми роками 22 січня «живі ланцюги» виникають у Донецьку,  Запоріжжі, Львові, Одесі, Рівному, Севастополі, Тернополі, Харкові, Херсоні та багатьох інших містах України.

30 грудня 2011 року Указом Президента України Віктора Януковича № 1209/2011 два свята було об’єднано в одне – День Соборності та Свободи України, що відзначається 22 січня.