Під небом Шевченкової поезії

В історії художньої культури кожного народу є митці, імена яких, як найдорожча національна святиня і гордість, овіяні особливою любов’ю і славою. Таким митцем України по праву є Тарас Шевченко – поет і художник, полум’яний революційний демократ і мислитель, який з найбільшою повнотою відбив у своїй творчості прагнення, надії й думки народу.

Сьогодні у нашому місті, як і у всій країні, проходять заходи, присвячені 200-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. У бібліотеці Палацу культури «Україна» зібрались учні 10 класу ЗОШ №3 і представники першого і другого курсу Дзержинського професійного ліцею, щоб згадати твори великого Кобзаря, послухати вірші і пісні, сказати своє слово і свою думку. Чудовий сценарій до цієї зустрічі підготували бібліотекарі, а Т. Г. Пеліван і Т. А. Клінкіна ще й виступили у ролі ведучих.

- Ім’я Тараса Шевченка стало символом нашого народу. Його «Кобзар» лежить на столі поруч з хлібом, а його пісні вишиті на рушниках, - такими словами почався вечір поезії. І дійсно, тут же, серед експонатів виставки, яку підготували працівники бібліотеки і музею бойової і трудової слави міста, можна було побачити і вишиті рушники, і старенький «Кобзар», і нові книжки, присвячені знаменній даті. А на екрані пройшли фотокадри, доповнюючи розповідь про життя і творчість великої людини.

Про Шевченка ми знаємо, здається, все: син кріпака, він лише 24-літнім здобув «вольную», потім були 10 років солдатчини, 13 років каторжної праці з постійною загрозою арешту. І при цьому – автор ге­ніального «Кобзаря», тобто, він був поетом, а ще не менш талановитим драматургом, прозаїком, автором шкільних підручників, філософом, етнографом, фольклористом і, з рештою, великим художником, який залишив колосальну художню спадщину – понад 1000 картин. Він був улюбленим учнем великого російського художника К.Брюлова, який і викупив його  з кріпацтва.

Геній поета надзвичайно широкий, багатогранний. Жоден поет світу не зрівняється з Тарасом у величі своєї жертовної любові до свого народу.

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені…

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, обкраденую, збудять.

Ох, не однаково мені.

- Сьогодні в буремний, неспо­кійний вік нам, можливо, як ніколи, потрібні сила духу Т.Шевченка, його незламна віра в те, що буде «правда між людьми», потрібне його віще слово, - наполягає ведуча. -  Зараз обставини склалися так, що по-різному моляться українці, належать до різних партій і навіть держав, часто піддаються на провокації і сваряться між собою, забуваючи, що вони однієї матері діти. Але коли звучить слово Шевченка – всі замовкають, бо то говорить сама правда.

З дитячих літ живе у серці він,

Як материнське слово незабутнє.

І тихо каже: знай, ти не один,

З тобою друг у дні щасливі й скрутні.

Його слова – мов та вода жива,

Що гоїть рани, мертвих воскрешає;

В свої обійми правда світова

Його, як сина, радісно приймає.

Ці строчки М. Рильського, як і декілька інших віршів, прочитав Микита Хвостік.  Вірш Ніни Ткаченко «Кобзаревий краю» озвучила Олена Галинська. Свої вірші читала, а також ділилась своїми думками і враженнями  керівник літературної студії «Муза» Л. В. Карнаухова. Виступив також О. Чиньонов. А самий маленький учасник зустрічі Сергійко Грушко прочитав вірш дзержинської поетеси А. Дашкєєвої «Рідній Україні».

Отже, якщо ми хочемо, щоб нас вважали людьми, щоб не соромно було перед Шевченковою пам’ятью, ми повинні так, як він, любити свій народ, свою Батьківщину, знати свою історію, шанувати своїх героїв, щодня й щомиті бути готовими до боротьби за себе, своє майбутнє, за честь матері – України.

Двічі на рік ми вшановуємо пам’ять Тараса Григоровича – в день його народження, 9 березня, і в той травневий день, коли він повернувся в труні навічно в Україну на оспівані ним дніпровські кручі. Як і заповідав у своєму «Заповіті», щоб

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Роль Т.Шевченка в історії людства образно висловив один із його великих спадкоємців І.Франко: «Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури.  Він був самоуком – і вказав нові, світлі шляхи професорам та книжним ученим.  …Найкращий і най­цінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку з мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори».

Багато поезій Т. Шевченка покладено на музику. Шевченко сам  чудово співав, збирав і записав біля 60-ти мелодій, які чув від простих людей – так вони дійшли до нас.  Але Т. Шевченко не тільки писав вірші, він написав також кілька пісень, як, наприклад: «У перетику ходила», «Ой вийду я на шпилечок», «Ой, одна я одна», «Дівча любе, чорнобриве», «Думи, мої думи». Останню на вечері прекрасно виконав вокальний гурт студентів музичного  училища (диригент В. О. Позднякова).

Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов’ю оспівав у своїй творчості жінку – матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду. Життя жінки у кріпосницькому суспільстві було нестерпним. Вдома вона виконувала всю хатню роботу і терпіла сімейний гніт, а на панщині працювала без відпочинку. Релігія вважала її нижчою порівняно з чоловіком. А скільки дівчат, ставши жертвами поміщицької розпусти, наклали на себе руки.

Кожна жінка-жертва для поета рідна. Він плаче її слізьми, мучиться її муками. Т.Шевченко ніби зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і на весь голос розказав про них цілому світові у своїх творах: «Наймичка», «Катерина», «Мар’яна - черниця», «Причинна», «Тополя».

Будучи ув’язнений у казематі 3-го відділу Санкт-Петербургу у зв’язку з викриттям Кирило-Мефодіївського товариства, поет відчував кровний зв’язок з народом. Він відобразив його думи, почуття, сподівання і прагнення до щастя. Тому так сумно і водночас оптимістично звучала пісня «Ой, три шляхи», яку виконав  В. Сорочук. А потім Віктор Ярославович ще заспівав одну з найулюбленіших пісень на слова Шевченка «Садок вишневий коло хати».

Україна навіки увічнила доброю славою Тараса Шевченка. Народ тонко відчув поезію Кобзаря, поезію великої сили і краси. Сьогодні стежка до могили Тараса стала широким трактом, по якому з усіх країн світу ідуть і їдуть сотні тисяч людей, щоб віддати шану Великому Кобзарю.

А ще до нього звертаються у лихі часи, як це зробила і наша землячка Алла Дашкєєва:

Химерні люди, мій Кобзарю,

Рвуть Україну карооку,

Торгують тілом на базарі.

Як припинити гру жорстоку?

Тобі звітую я, Тарасе,

 Хіба ти мріяв про таке?

Відірваний шматочок ласий

 Летить із швидкістю в піке.

 А ще і другий на підході -

Колотиться вкраїнський люд.

Не мова, автомат в пригоді,

Стріляють очі дику лють.

Зневірений народ не плаче

 І не сміється - вже кричить,

І ворог в братові маячить,

І брат на брата маячить.

Лани, гаї твої і кручі,

Дніпро широкий, красень наш –

Вкраїни діти нерозлучні

Вже розділяють їх, Тарас!

Хибкому миру вірю мало,

Заколисаю світлу віру,

Розквітла щоб і заспівала

Вкраїна мила гомінлива.

Впевнена, ця зустріч запам’ятається надовго, бо вона змусила всіх задуматися і виміряти своє життя по заповітам Кобзаря.

Олександра Вострикова.

Діти вшановують Кобзаря

Учні 4-б класу НВК "Школа-ліцей” постійні відвідувачі бібліотеки-філії № 1 для дітей. У дні святкування 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка діти прийняли активну участь у заходах, запропонованих робітниками бібліотеки. Вони прийняли участь в організації виставки малюнків "Поезія Шевченка в малюнках читачів”. В день бібліографії під назвою "Вічний, як народ” почули огляд літератури біля книжкової виставки "Голос душі українського народу”, виступили з віршами в поетичному вернісажі "Віршів віночок від Тараса”.

В. Шульга.

Вчитель початкових класів НВК "Школа-ліцей” № 6.