Сила нації - в її єдності (22 січня - День Соборності України)

Святковий день - двадцять друге січня,

Так хочеться усмішок і пісень.

Віднині Україна незалежна.

Запам’ятайте, люди, світлий день!

Здійснилась давня заповітна мрія,

Бажання і надія поколінь.

Це почуття свободи серце гріє

І піднімає думи височінь.

Давайте ж станемо пліч-о-пліч всі народи,

Щоб славу України відродить.

Щоб дружно жити, в радості і згоді,

Ми України сестри і брати.

Історія становлення державності завжди складна і заплутана. Кожен народ пройшов довгий шлях з війнами, горем та втратами. Але історія українського народу найтяжча і найболючіша, адже збудована вона була  на кістках тих, хто не жалів себе у боротьбі за соборність України.

Історія будь-якого народу містить періоди, які є вирішальними і доленосними у його житті та розвитку. Такими періодами для України були: розквіт Київської Русі, боротьба з татаро-монгольською навалою, національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, перші спроби державотворення у 1917–1919 рр. і переломні події 1991 року, пов’язані з виходом України із складу СРСР. Саме низка цих періодів і призвела до становлення України, як незалежної держави. Українці завжди прагнули вільно жити, сповідувати свої традиції та звичаї. У 1991 році наші сучасники здобули незалежність. Безумовно, ця визначна дата навічно увійшла в історію молодої держави, визначною сторінкою її біографії, започаткувала нову епоху в житті українського народу, законодавчо закріпила його вікові, демократичні прагнення до національного відродження, духовної свободи, економічного зростання, культурного піднесення.

Перше десятиліття відбудови незалежної держави було надзвичайно важким випробуванням для українського народу. В цей час проявилися всі ознаки глибокої економічної кризи, що не могли не вплинути на зміни в соціальній структурі суспільства, загострення усього комплексу соціальних проблем. Але незважаючи на усе це, всі ми віримо, що волелюбний український народ здолає всі труднощі на шляху до свого становлення, наша країна стане могутньою незалежною державою.

22-го січня 1919 року на Софійській площі Києва у присутності усього керівництва Української Народної Республіки, представницької депутації Західноукраїнської Народної Респуб­ліки делегати Трудового конгресу, духовенства, військової старшини, іноземних дипломатів, великої кількості люду був проголошений Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Цій даті судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним святом - Днем Соборності. В Універсалі Директорії УНР наголошувалося: "Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка".

Саме напередодні цього свята про історичну правду і справедливість, про досягнення і мету розмірковує заступник міського голови О. Г. Кульбачна.

- У період розбудови незалежної Української держави помітно посилився інтерес до історії - справжньої, а не перелицьованої на догоду тим чи іншим політичним доктринам. Як Ви вважаєте, для чого нам це потрібно?

- Історія - це пам’ять людського суспільства, його свідомість і совість, засіб самоочищення, виховання прийдешніх поколінь. На жаль, за часів тоталітарного режиму цілі пласти нашого минулого були сфальсифіковані або перебували за сімома замками. Тому особливо серйозних досліджень очікує літопис українського народу.

Одним із невідкладних завдань сучасного державотворення в Україні є консолідація української нації, всіх громадян, збереження територіальної цілісності держави, зміцнення єдності її регіонів. Незважаючи на біди і труднощі, які випали на долю нашого народу, ідея всеукраїнської єдності, соборності України ніколи не залишала його.

Ця ідея здійснилася лише на початку двадцятого століття. 22 січня 1918 Центральна Рада, Уряд якої очолював Володимир Винниченко, проголосила  четвертий Універсал, за яким Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Восени в 1918 році, після розпаду Австро-угорської імперії, утворилася Західноукраїнська Народна Республіка з центром у Львові. Це давало можливість здійснити наступний крок - об’єднати всі українські землі під національним прапором, що було зроблено вже Директорією у січні 1919 року.

Таким чином, урочистим підписанням Акту Злуки УНР і ЗУНР в перший раз в новітній історії був зроблений серйозний крок до об’єднання більшості етнічних українських земель в одне державне утворення.

Як відомо з історії, потенціал, закладений в документі, так і не був до кінця реалізований. Цьому завадили ряд обставин як внутрішніх, так і зовнішніх. ЗУНР впала під натиском польських військ, а територію УНР захопили війська Льва Троцького.  Тоді позначилися істотні розбіжності історичного, правового, соціально-політичного, культурно-побутового, релі­гійного характеру, які виникли в результаті роз’єднання Сходу і Заходу України. Об’єднання України не змогло примирити між собою різні політичні партії, відносини між якими нерідко носили характер відкритої ворожнечі. Крім того, незалежна Українська держава зазнавала тиск не тільки з боку агресивних сусідів (Росії, Польщі, Румунії), а й країн Антанти, що на свій манер перекроювали карту Європи, незважаючи на Україну.

І все-таки варто узагальнити: українська держава, що існувала з 1917 по 1919 роки, була втіленням української національної ідеї, української національної мрії. Без втілення цієї ідеї в той період ми б не мали наше сьогодення.

- Які висновки можна зробити сьогодні, розглядаючи величні і драматичні події, в яких спалахнула яскрава зірка всеукраїнського єднання?

 - Схожість проблем того часу і сьогодення державного будівництва спонукають до роздумів над досвідом української національно-демократичної революції, включаючи і його негативний бік.

Однією з головних причин падіння Української Народної Республіки стали неузгодженість української політичної еліти, неспроможність лідерів провідних партій дійти компромісу, провокування гострої внутрішньополітичної боротьби і в кінцевому підсумку підрив ще нетривкої державної будівлі. Процеси доби української революції своє­рідно відображаються в сучасному українському політикумі. Партійно- політичне розмаїття, конфронта­ційне блокування, нецивілізованість відносин дивно поєднуються з лобіюванням інтересів окремих політичних сил та економічних груп. Все це разом породжує дезінтеграційні процеси, інспірує протистояння гілок влади, породжує суспільний нігілізм і соціальну апатію, підриває державницький потенціал.

Основною рисою української соборності є інтеграція етнічних земель, консолідація духовного і культурного життя, нівелювання регіональних бар’єрів. Акт Злуки насамперед був спробою ліквідації вікового роз’єднувального переділу між Заходом і Сходом України. Унітарність нашої держави закріплена в Конституції України, а цілісність території виступає ключовим фактором її суверенітету. Проте історична спадщина старих розмежувальних ліній сьогодні подекуди проступає на державному тілі України «хворобливими плямами» регіоналізму.

Державна соборність України була підірвана не тільки класово-соціальною диференціацією українських революційних сил, але й міжнаціональними лініями протистояння, втратою підтримки певних етнічних спільнот, переходом їх до ворожого табору.

Консолідуючим фактором соборності в незалежній Україні виступають міжнаціональна злагода і мир, толерантне співжиття націй, корінних народів, національних меншин. Тому гармонізація міжнаціональних відносин може бути досягнута всебічним розвитком усіх етносів, їх подальшою інтеграцією і формуванням поліетнічної політичної нації. Зберегти одне з основних надбань новітньої суверенної України - міжнаціональну злагоду - є не тільки велінням часу, але й запорукою соборного існування суверенної держави.

Єдність української нації не виключає її культурної, ментальної, етнографічної, діалектної багатогранності - таких явищ, які вимагають не тільки уважного національного вивчення, а й розумного ставлення, підтримки на регіональному рівні вже з боку регіональних еліт. Адже багатство субетносів у складі єдиної нації - це предмет її гордості.

Ще один висновок випливає з аналізу причин краху української державності початку минулого століття. В процесі тодішнього європейського переустрою УНР не стала суб’­єктом міжнародної політики. Дала про себе знати відсутність скоординованої дипломатичної практики, яка б представляла єдину державу, а не окремі державно-територіальні утворення. В очах країн-переможниць імідж УНР був далеко не рейтинговим, що разом з низкою геополітичних і суто політичних факторів і призвело до поділу її території.

- Незалежна Україна в кінці ХХ століття стрімко увійшла у світове співтовариство, отримала широке міжнародне визнання. Але, судячи з сьогоднішніх подій, проблеми залишаються…

- Подальша  інтеграція України, насамперед, до європейської спільноти, потребує виваженої державної політики у міжнародній сфері, гармонізації зовнішньополітичних орієнтацій різних груп населення, знаходження балансу між динамічними геополітичними реаліями і пріоритетами національних інтересів, забезпечення високого міжнародного іміджу України.

Гострою залишається проблема соборності української православної церкви, покликаної виступати впливовим чинником духовної єдності суспільства. Без її вирішення буде залишатися потенційна небезпека "розлому” українства за конфесійною ознакою. Пріоритет національних інтересів у духовно-релігійній сфері має реалізуватися шляхом вироблення дієвого громадського механізму забезпечення цивілізованого функціонування релігійних орга­нізацій.

Акт Злуки належить до тих небагатьох видатних в історії нашого народу звершень, повністю перекреслити значення яких виявився безсилим будь-який наступний негативний розвиток подій. Він не тільки значно сприяв розвитку національної свідомості українців, формуванню української політичної нації, її консолідації, а й перетворився на реальний фактор політичної боротьби всіх поколінь українських патріотів за суверенну соборну Українську державу - до її відродження та сучасної перебудови включно. І хоча соборність виявилась тоді незавершеною, день 22 січня 1919 року назавжди залишиться в історії українського народу як свято Соборності.

Ніби звертаючись до нас, один з творців Акту Злуки, державний секретар ЗУНР Льонгин Цегельський, говорив про день 22 січня: «Це така дата, що її виучувати будуть напам’ять українські діти грядущих поколінь побіч таких дат, як дата Хрещення Русі, як битва під Калкою, як битва під Полтавою або зруйнування Січі». Його слова справді стали пророчими.

- Сьогодні свято носить символічну назву – День Соборності та Свободи України…

- З метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання у громадян почуття національної гідності, враховуючи історичне значення революційних подій осені 2004 року, які засвідчили волелюбність українського народу, його прагнення до свободи і демократичних цінностей, та на підтримку соціальних ініціатив  30 грудня 2011 року Президент України Віктор Янукович указом № 1209/2011 скасував День Свободи, який офіційно відзначався 22 листопада та  існував  з 2005 по 2011 роки,  фактично об’єднавши його з Днем Соборності 22 січня. Об’єднане свято отримало назву День Соборності та Свободи України.                                      

В своїх останніх виступах Президент нашої країни В.Ф.Янукович зазначив, « що без якісних реформ ми не подолаємо кризові явища в соціальній сфері. А саме вона є запорукою соціальної та політичної стабільності нашої держави. Будь-яка стратегія залишиться тільки побажанням, якщо вона не забезпечена політично і не базується на широкій соціальній підтримці.

Перша і головна передумова успіху нашої роботи - забезпечення загальнонаціонального консенсусу з ключових питань розвитку країни. Потрібно невідступно просуватися до подолання політичного розколу українського сус­пільства.

Вважаю за необхідне зазначити, що не можна досягти загальнонаціонального консенсусу, коли одна частина сус­пільства нав’язує іншій свої цінності та інтереси. Ми повинні уникнути помилок минулих років. Сьогодні ми працюємо над політичною і правовою нейтралізацією конфліктів, які розколюють країну. Ми не обходимо ці проблеми. Ми шукаємо компромісні формули , йдемо шляхом погодження інтересів».

Українська історична наука,  долаючи кризовий стан, поступово розбирає ідеологічні завали минулої епохи, ліквідує численні історичні міфологеми, подаючи у всій складності тернистий шлях українського народу до незалежної, соборної держави. Тільки об’єктивність і правда можуть стати джерелом повчального історичного досвіду, застерегти сучасних будівничих нової України від необачних дій і помилкових рішень. Особливо це стосується сьогоднішнього періоду протистояння. Український народ повинен бути єдиним і дружним.

ЗАХОДИ

Історичний урок єднання

22 січня кожного року наші співвітчизники святкують День Соборності України. Ідея соборності українських земель має глибоке історичне коріння, спирається на споконвічну мрію народу про власну незалежну соборну державу. Ця мрія набула втілення в 1919 році, коли було проголошено Акт возз’єднання Української Народної республіки і Західноукраїнської Народної республіки. Сьогодні ми відзначаємо цей день, усвідомлюючи його значення як акт самоствердження та духовної злуки українського народу.

Бібліотеки міста Дзержинська підготували до Дня Соборності цикл заходів  «Повіки будь єдина, моя ти Україно!».  Для читачів розроблені яскраві книжкові виставки, тематичні полиці: «Соборність і злагода - умови процвітання України», «Соборна значить об’­єднана», «Кожному мила своя сторона», фотоколаж «В кожнім серці Україна», «Україна соборна - моя гордість і слава» (бібліотека сел. Кірова); «Соборність України - від ідеї до сьогодення» (бібліотеки сел. Новгородське); «Є така держава Україна» (бібліотека м. Артемово).

Бібліотека-філія для дітей провела актуальний діалог «Соборна Україна - від ідеї до життя» з участю директора народного музею історії міста Семенової Н.І. Юні мешканці сел. Щербинівка прийняли участь в уроці краєзнавства «Нема ціни святині дорогій». Виховна година «Це моя земля, це твоя земля Україна» запам’яталась дітям м. Артемово. В бібліотеці сел. Новгородське відбувся інформаційний дайджест «Україна була, є і буде».

Н. Меркотаненко.

Бібліограф ЦБС.