Уроки Чорнобиля. Спільна історія, спільна проблема - спільні рішення

Найбільша за своїми масштабами і наслідками катастрофа, опису якої не було в жодному довіднику по аварійних випадках, відбулася 26 квітня 1986 р. на ЧАЕС. Пройшло вже 27 років, але вона нагадує про себе цезієвими плямами, передчасними смертями, тяжкими хворобами і горем матерів, які втратили своїх синів та дочок. І буде довго ще нагадувати, поки цезій повністю не розпадеться, а це – десятки і десятки років…

Збіг кількох непередбачуваних факторів, який відбувся на невеликій території провінційного містечка, мав глобальні наслідки для мільйонів людей не тільки в українській республіці, не тільки в Радянському Союзі, але майже в цілому світі. Гіркою іронією виглядає порівняння аварії в невеличкому містечку із розпадом одного атому в радіоактивному металі. Так само, як один атом викликає ланцюгову реакцію, що веде до вибуху, так і аварія на ЧАЕС призвела до глобальної катастрофи. Сьогодні нескладно відслідкувати «ланцюгову реакцію» тих подій, але щороку вчені продовжують відкривати нові сумні подробиці її наслідків.

Під час вибуху в четвертому енергоблоці ЧАЕС 26 квітня 1986 р. практично все радіоактивне паливо було викинуто з реактора в навколишнє середовище. Невелика його частина, яка безпосередньо ініціювала вибух, миттєво випарувалася. Решта, у вигляді фрагментів паливних елементів, була розкидана навколо реактора, головним чином з північного боку, але й на південній стороні поза будівлею реактора подекуди валялися паливні збірки. Це спричинило катастрофічне променеве ураження всього навколо.

Певна кількість палива, імовірно декілька десятків тонн, упала назад у реактор і стала плавитися від власного тепловиділення. Справа в тому, що і без ланцюгової реакції відпрацьоване ядерне паливо протягом кількох тижнів виділяє досить тепла, щоб розплавити і себе, і оточуючі конструкції. Це паливо проплавило отвір у покрученій вибухом основі реактора й протекло - в суміші з розплавленим бетоном і піском - під реактор, у так званий басейн-барбатер, де застигло, перетворившись у стабі­льний мінерал, пізніше названий «чорнобилітом». Результатом горіння цієї частини палива стала сильна пожежа і подальше розповсюдження радіоактивних часток.

Приблизно вісім тонн ядерного палива, що містять плутоній і інші надзвичайно радіоактивні матеріали (продукти розпаду), а також уламки гра­фітового сповільнювача, теж радіоактивні, були викинуті вибухом в повітря. У результаті аварії була повністю зруйнована активна зона реактора, ушкоджене реакторне відділення, машинний зал і ряд інших споруд. Було знищено бар’єри й системи безпеки, що захищають навколишнє середовище від радіонуклідів, і відбувся новий викид активності з реактора. Цей викид на рівні мільйонів кюрі на добу тривав протягом 10 днів (з 26 квітня по 6 травня), після чого різко скоротився в тисячі разів і надалі поступово зменшувався.

Поширення перших порцій радіоактивних продуктів на далекі відстані відбувалося в північно-західному і західному напрямах. Подолавши територію СРСР 26-27 квітня, радіація досягла Польщі, Фінляндії, Швеції та Центральної Європи. Сильні дощі 30 квітня і 1 травня призвели до радіоактивних відкладень у Франції, Австрії, Угорщині й Чехословаччині. Згодом забруднені повітряні маси досягли Голландії, Великобританії, перетнули територію Югославії, Італії й Греції. Підвищення радіаційного фону відзначали також у КНР, Японії, Індії, Канаді й США. Загальна площа зон з рівнем забруднення цезієм-137 15 кюрі/кв.км і більше становила 10 тис. кв.км (близько 6400 кв.км у Білорусії; 2400 - у Росії; 1500 - на Україні). Усього на території вказаної зони було розташовано близько 640 населених пунктів і мешкало понад 116 тисяч людей. Радіоактивне забруднення території Росії, основної території Білорусії, Північної України відбувалось у результаті сухих і вологих опадів у період з 28 квітня до середини травня 1986 р. Під такими «дощовими опадами» на забруднених радіонуклідами землях опинилося близько 1,5 млн осіб, у тому числі близько 160000 дітей у віці до 7 років.

Ті заходи, які ухвалювалися для поліпшення життя потерпілих, виявилися не те що недостатніми, а глибоко непродуманими концептуально. У багатьох селах і селищах дезактивація звелася до заміни дахів, огорож, а люди як уживали, так і продовжували вживати продукти, вирощені на забрудненій землі. Радіаційна обстановка не покращилася.

Радіоактивний пил був основною небезпекою після аварії. Для його прибирання застосовували авіацію. За п’ять хвилин вертоліт рятівників міг розсіяти широкою смугою близько дванадцяти тисяч літрів рідини, яка перетворювалась на плівку, зв’язуючи радіоактивні частки. Але поривами вітру пил часто затягало на вже очищені ділянки, тоді роботу доводилося повторювати.

У той час, коли рятівні бригади займалися локалізацією і нейтралізацією наслідків катастрофи, уражене радіацією навколишнє середовище підточувало здоров’я людей. Саме в ранній період відбувалося переважне опромінення щитовидної залози за рахунок нагромадження в ній радіонуклідів йоду, що надходили із продуктами харчування та інгаляційно. Зміст йоду-131 у молоці досягав в окремих районах Брянської області сотень тисяч беккерелів на літр. У силу фізіологічних особливостей найбільші дози опромінення щитовидної залози отримали діти молодшого віку. Треба враховувати і те, що після вибуху на ЧАЕС піднялися у повітря і осіли на землю не тільки ті радіонукліди, що утворюються в процесі нормальної роботи реактора, але і саме уранове паливо. Якщо одна така частка потрапить у легені людини, за цим з імо­вірністю 100% станеться онкозахворювання.

Аналіз медичної статистики свідчить, що аварія на ЧАЕС викликала у населення захворювання різного ступеню важкості. У першу чергу, це поява додаткових раків шкіри, шлунку, легенів, молочної залози та інших. Потім - очевидний приріст загальної кількості хвороб. Це захворювання ендокринної системи, кровоносної системи, нервової системи, органів травлення та ін.

Сьогодні потреба в продовженні вивчення  серйозних наслідків аварії залишається, як і раніше, актуальною.

У наші дні кілька мільйонів людей (за різними підрахунками, від 5 до 8), як і раніше, проживає на забруднених радіацією територіях. Оскільки період напіврозпаду основного (хоча й далеко не єдиного) викинутого вибухом у повітря радіоактивного елемента, цезію-137, становить  30 років, радіологічні наслідки атомної аварії можуть проявлятися протягом кількох сторіч.

Не дивлячись на задокументовану площу і ступінь забруднення, викликаного аварією, уся сукупність наслідків для екосистем, людського здоров’я, економічних показників і соціальних структур залишається невідомою. В будь-якому випадку наслідки є масштабними і тривалими.

Діапазон розрахунків додаткової смертності у результаті Чорнобильської аварії надзвичайно широкий. Деякі дос­лідники наполягають, що «офіційні» цифри (у т.ч. оцінки МАГАТЕ) щодо захворюваності й смертності, що виникає в результаті чорнобильського радіоактивного забруднення, можуть бути значно більшими як на національному, так і на міжнародному рівні.

Є багато уроків Чорнобиля, один з них - необхідність навчитися співіснувати з ядерною енергією. Необхідний високий ступінь відповідальності, точності й обережності при використанні атомної енергії. А ще аварії, подібні Чорнобильській, стосуються не тільки тієї країни, у якій вони відбулися, але й інших країн, й усього людства.

Відділ з питань внутрішньої політики 

виконавчого органу Дзержинської міської ради.

Была главная задача - 

спасти страну и мир от большой беды

Анатолий Михайлович Ильин родился 1 июля 1943 года в селе Новоселовка Ясиноватского района. А когда случилась авария на Чернобыльской атомной электростанции, работал на Авдеевском заводе в военизированной пожарной охране № 15 в качестве водителя пожарного автомобиля. С этого предприятия Анатолий Михайлович был и призван Ясиноватским райвоенкоматом 2 июля 1986 года на специальные сборы по выполнению правительственного задания ликвидации аварии на Чернобыльской АЭС в воинскую часть № 54979, которая находилась в селе Оранос. Был назначен на должность дозиметриста на боевой разведывательной машине. В его обязанности входило измерение уровня радиации в районе взорванного четвертого энергоблока, железнодорожной станции Янов и города Припять. Казалось, что работа эта проста - замеряй дозиметрическим прибором и заноси эти данные в специальный журнал. Но после таких замеров командование штаба определяло время продолжительности работы в этих опасных зонах для военнослужащих разных специальностей. Работать приходилось по 6-8 часов в день в жаркие летние дни в химических костюмах. И никто из участников ликвидации аварии не жаловался на трудности в выполнении этой тяжелой, ответственной и опасной работы. Главная задача, которая стояла перед ними - спасти нашу страну и мир от большой беды. И Анатолий Михайлович Ильин с этой задачей с честью справился. И ему было, что рассказать своим трем дочерям - Елене, Татьяне и Лиле после возвращения из Чернобыля. Отец с честью выполнил задание своей Родины.

С 2002 года Анатолий Михайлович вместе со своей женой Лидией Николаевной проживают в Дзержинске. Сейчас у них 5 внуков и две внучки, а значит, надо еще жить и помогать их ставить на ноги, чтобы они стали такими настоящими людьми и патриотами своей Родины, как их дедушка А.М. Ильин, инвалид второй группы. За героизм и мужество награжден двумя орденами и 12 медалями.

Проверку на мужество прошел

Владимир Михайлович Рымшин родился 28 января 1955 года в поселке Ленинское города Дзержинска. Закончив 9 классов, поступил в профессиональное училище Горловки, где получил специальность подземного электрослесаря. Поступил на работу на шахту "Южная". На этом предприятии он проработал всю свою жизнь в качестве электрослесаря и механика участка. Награжден многими Почетными грамотами, благодарностями, ценными подарками и денежными премиями.

В 1974-1976 года проходил службу в рядах Советской Армии в ГДР в пожарной части. Этот большой опыт службы в дружественной стране пригодился, когда он был призван Дзержинским горвоенкоматом на ликвидацию аварии на Чернобыльской атомной электростанции. Сержант Рымшин выполнял правительственное задание с 14 июля по 6 сентября 1986 года в качестве командира пожарного отделения. Принимал участие в тушении пожаров, дезактивации поселков и уборке хлама на атомной электростанции. Работы эти проводились в опасной и зараженной зоне. Однако о последствиях таких работ солдаты и офицеры не задумывались - Родина была в опасности. Они все делали, чтобы спасти нашу страну и мир от большой беды ценою своего здоровья и даже жизни.

После выполнения работ на Чернобыле В.М. Рымшин продолжал работать на своей шахте. Однако здоровье стало ухудшаться и в 1992 году был признан инвалидом III группы. А 21 декабря 2002 года в возрасте сорока семи лет Владимир Михайлович умер. Осиротела его квартира, в которой проживает его семья. Но память о замечательном муже и заботливом отце жива. Валентина Владимировна вместе с Сергеем и Александром помнят, ценят и гордятся, что 25 лет тому назад в тяжелые и трудные дни для нашей страны вместе с другими воинами Советской Армии нашу страну защитил их муж и отец В.М. Рымшин. Подрастает внук Никита, которого так и не дождался Владимир Михайлович…

Виктор Мелащенко.

Член Национального союза журналистов Украины.

Мемориал  -  в память

о Чернобыльской трагедии

Память - одна из главных отличительных особенностей человека. Людям свойственно хранить историю своей родни, земли, страны. Эта память делает народ сильнее, мудрее, опытнее.

Авария, которая  27 лет назад произошла на Чернобыльской АЭС, остается самой драматической и самой тяжелой по своим последствиям катастрофой в современной истории.  Эта катастрофа перевернула сознание, заставила по-новому взглянуть на проблему ответственности за себя, своих близких, за родную планету - ее настоящее и будущее.

Масштабы катастрофы могли бы быть несравненно больше, если бы не мужество и самопожертвование сотен тысяч участников ликвидации последствий аварии - наших соотечественников.

 В память о  Чернобыльской трагедии, о людях, которые поднялись на борьбу с вырвавшимся из повиновения атомом,  в нашем городе,  в парковой зоне ДК "Украина", будет возведен мемориал.

Уже разработан проект мемориала, но требуются средства на его изготовление.

Обращаемся ко всем руководителям предприятий, организаций и учреждений города,  небезразличным дзержинцам  с просьбой помочь в сборе средств  на сооружение мемориала.

Контроль  за расходованием средств будет осуществлять  Дзержинская  городская  общественная  ветеранская организация "Союз Чернобыль Украины”.

Средства можно перечислить на счет Дзержинской городской общественной  ветеранской организации "Союз Чернобыль Украины":

85200, Україна,

Донецька обл.,

Дзержинське відділення ДОД ПАТ "Райффайзен Банк Аваль",

вул. Маяковського,21,

МФО 380805

Код ОКПО 23174866

р/с 26009348374.