26 листопада – День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій

Голодомор 1932-1933 років в Україні - не історична минувшина, а трагічна сторінка історії, яка не має терміну давності і забуття.

Вона була і залишається незагоєною раною генетичної пам’яті українського народу. Понад 7 мільйонів українців заморили штучним голодом для досягнення злочинної політичної мети - ослаблення та винищення волелюбного українського селянства - соціальної основи нації.

Трагедія 33-го вражає не лише кількістю жертв, а також довготривалим замовчуванням і політико-ідеологічним протистоянням. Убієнних українських хліборобів офіційно не визнали жертвами політичного терору. Відходять у небуття свідки злочину, залишаючи по собі письмові докази, відтак згасає історична пам’ять, а натомість лише холодні кам’яні плити та дерев’яні хрести за лубенськими пагорбами. Підтримана 63-ма країнами спільна заява, ухвалена на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, вперше залучила до політичного словника термін "Голодомор”, засвідчивши історичний факт національної трагедії українського народу. Принцип історизму вимагає конкретності, а не абстрактності об’єкта дослідження, відтак причини, обставини і наслідки голоду в УРСР та інших регіонах необхідно досліджувати окремо, вивчаючи архівні документи, співставляючи не лише кількість полеглих від голоду людей, а також виявляючи законодавчу базу.

Покоління нині сущі і прийдешні мають знати про голодомор, щоб унеможливити його  повторення, а мемо­ріальні комплекси мають стати застереженням для всіх.

Така гуманістична солідарність є конкретним внеском кожного і всіх до спільної боротьби з будь-якими проявами тоталітарних, деспотичних ідеологій та режимів, зневаги до прав і свобод людини!