Павло Жебрівський: "Сьогодні на Донеччині влада вперше відділена від бізнесу"

Ми почали розмову зі слів "Порівняно з іншими областями, Донеччина…" і одразу ж були зупинені очільником Донецької області П.І. Жебрівським:

- Тим, хто намагається порівнювати Донецьку та Луганську області з іншими регіонами, я відповідаю: візьміть будь-яку область та заберіть обласний центр. З архівами, з держустановами, з бюрократією (у хорошому сенсі). У мене в адміністрації сьогодні заповненість кадрами трохи більша ніж 50%. Щотижня оголошується конкурс на заміщення тих чи інших вакансій, але фахівців критично бракує.

І справа зовсім не в рівні оплати праці. Коли я очолив ОДА, тут дійсно була жахлива ситуація. І з усіма надбавками люди на руки отримували близько 2,5 тис. грн. Мені вдалося підняти рівень зарплати рядового працівника до 7 тис. грн., керівник департаменту отримує близько 20-25 тис. грн. Зарплатня начебто приваблива, але все одно маємо проблеми з кадрами. Краматорськ - це 200-тисячне промислове місто, тут є хороші інженери, технарі, але кадрів для адміністрації замало. А підготовка якісного чиновника - це щонайменше п'ять років.
Ми працюємо над цим. Зокрема за підтримки Програми розвитку ООН (UNDP), плануємо відправити 500 держслужбовців та керівників місцевих громад на стажування до Польщі. Перші 20 людей уже проходять стажування.

- На якому етапі зараз робота з відновлення інфраструктури та житла, знищених війною?
- Напередодні нового року було відновлено три мости: у Слов'янську, в Закіпному та Сіверську. Більшість об'єктів комунальної та державної власності вже відбудовані. Але чи нещодня ворог завдає нових пошкоджень інфраструктурі області.

На жаль, усі потужні проектні інститути лишилися в Донецьку. Через це наші проекти роблять Дніпро, Харків, Київ. Підрядники працюють як місцеві, так і з інших областей. І з ними є проблема. У нас звикли, що головне - ціна, а якість на другому плані. В Іллінівці так виграли тендер на реконструкцію школи, але якість робіт така, що майже половину доведеться переробляти. І "порєшать", щоб підписали акти виконаних робіт, не вийде.

- А як з відбудовою приватного житла? У Семенівці досі стоять розбиті будинки, чи відновлюватимуть їх?

- Тут є проблема. На об'єкти комунальної та державної власності ми маємо право витрачати гроші. Фінансувати приватне житло закон нам забороняє. Можемо тільки надавати матеріальну допомогу постраждалим особам. Доки це не врегульовано законодавчо, я чесно кажу людям, що в мене немає законного права відбудовувати їхні домівки… і шукаю варіанти, як допомогти, щоб, принаймні, на голову не текло і тепло було.

- Тут багато нюансів, підкилимних зв'язків тощо. Чи довго ви входили в місцеву специфіку?

- Великих проблем у мене не було від самого початку, адже основні центри впливу мені були відомі, а про локальніші речі я дізнався ще на початку роботи. Щодо деяких місцевих підприємств та особистостей, я, ще працюючи в прокуратурі, вів кримінальні справи й деяких топ-менеджерів викликав на допити в Києві.

- В області є проукраїнські активісти, місцеві бізнесмени, політики. Можливо, треба їх підтримувати, щоб вони стали альтернативою старій владі, яка тут фактично залишилася?

- Саме так, нам потрібно підтримувати таких людей, давати можливість розкритися.

Проукраїнська складова Донеччини тривалий час потерпала. Якщо людина не входила до Партії регіонів, то не мала змоги робити тут політичну кар'єру та будувати бізнес. Тому в опозицію йшли ті, кому не було чого втрачати. І всі 26 років незалежності їх зіштовхували у маргінес.

Але в місцевих активістів (та й не лише місцевих) є проблема. Вони звикли до думки, що влада - зло. І сьогодні багато людей і далі працюють за цим стереотипом. Є й такі, які потрапили під вплив створенного регіоналами стереотипу про окремий "донбаський народ". Вони кажуть: "Жебрівський не переходить на російську мову", "Прислали не місцевого, який наводить свої порядки" тощо. Але хіба погано, що відбувається співпраця людей із різних частин України? Хіба Донеччина - це неУкраїна? Чи тут не розуміють української?

Втім, частина людей змінилася. На сьогодні влада тут вперше відділена від бізнесу. Не може жоден місцевий царьок чи олігарх підняти слухавку й поставити завдання голові ВЦА. Так було завжди, але не зараз.

- Колись Донбас будувався навколо вугільної промисловості. Але її часи вже минають. Важка промисловість також не в кращому стані. Яка взагалі концепція розвитку економіки Донеччини?

- Передусім це малий та середній бізнес, який ми намагаємося стимулювати. Наприклад, я започаткував програму "Донецький куркуль". 500 майбутніх "куркулів" (це не тільки фермери, а й засновники перукарень, пекарень, хімчисток тощо) мають поїхати до Польщі та Литви, подивитися на їх досвід. Потім скласти і захистити бізнес-план. Ми видаватимемо гранти розміром 150-200 тис. грн. І якщо створене підприємство працюватиме п'ять років, вертати не треба буде.

Часи великих містоутворюючих підприємств минули. Багато таких об'єктів уже зруйновані, і відбудувати їх неможливо. Порівняйте ситуацію. Частка ВВП, яка припадає на малий та середній бізнес, наприклад, в тій же Польщі - більше ніж 60%. А у Донецькій області - лише 7%. Тому тут все зав'язано на заводи та їхню ієрархію. І це визначає політичне обличчя Донеччини.

Чому я взагалі придумав програму "Донецький куркуль"? Доки людина залежить від олігарха, неможливо очікувати від неї жодної ініціативи. Тільки коли тут постануть малий бізнес та середній клас, можна буде казати про розвиненість громадянського суспільства, про зміну ментальності, про появу справжніх політичних партій, а не таких, куди записує начальник.
А щодо занепаду промисловості… Показовий приклад - "Державний хімзавод" в Костянтинівці. Підприємство зробили банкрутом і зараз його пиляє потихеньку на металобрухт такий собі регіонал Кисельов. На жаль, я не можу вплинути на цей процес. Бо коли Фонд держмайна призначає на завод директора, то він має це зі мною погодити. А виконувача обов'язків призначають без погодження. Через це вони всюди поставили в.о. директорів підприємств, шахт і ті роками роблять, що заманеться. Що я можу вдіяти? Написати листа? Переговорити з ФДМУ? Всі можливі заходи, щоб повернути життя в цей об'єкт, я зробив. Але завод й далі пиляють. Чесно кажучи, іноді дивишся, як, щоб вкрасти три копійки, державі наносять збитки на мільйони, хочеться просто пристрелити когось.

- Одна з актуальних реформ сьогодні - створення об'єднаних громад. Як на Донеччині відбувається цей процес? Чи ліквідовуватимуть тут якісь райони у зв'язку із цими змінами?
- Процес іде. У нас вже шість громад, 30 квітня буде створена сьома. А взагалі за планом має бути 39. Зараз на черзі Часовоярська, Святогірська громади. Очеретинська громада вже готова, але ЦВК не дає згоди, бо поруч лінія розмежування.

У Костянтинівському районі в нас утворилася досить велика Іллінівська громада. До неї увійшло 52% району. Але залишилося ще 48% сіл, які не увійшли в громаду. Зрозуміло, що після повного об'єднання частина з них відійде до Часов Яру, частина до Дружківки, частина до Костянтинівки. Після того на території Костянтинівського району залишиться одна громада - Іллінівська. Тож, коли депутати ухвалять зміни до Конституції, район буде ліквідовано. Інший приклад - Мангушський район. Там буде тільки одна громада, тому район не потрібен. У Великоновосілківському районі буде дві громади. Для двох громад район також не потрібен.
Багато громад буде в Слов'янському районі. І Черкаська, і Миколаївська, і Святогірська. Загалом буде чотири громади. Там ще можна казати про необхідність збереження району. Але, щоб змінити адміністративно-територіальнийустрій, потрібно змінювати Конституцію України.

- Як так стається, що в якомусь районі виникає багато громад, а в якомусь мало? Від чого це залежить?

- Важливо, щоб громади були економічно самодостатніми. А також від доступності для людей тих чи інших послуг. Згідно з рекомендацією Мінрегіонбуду від населеного пункту до центру не може бути більше ніж 25 км.

Є й деякі специфічні ситуації. Ось, наприклад, створили Миколаївську громаду. Там згідно з планом мав бути Райгородок. У тому Райгородку унікальна ситуація. На полях цього селища міститься Слов'янська ТЕC, яка екологічний податок має частково платити в селищну раду Райгородка. Бюджет останнього - приблизно 3 млн. грн. А "екологічних грошей" накопичилося близько 100 млн. Їх можна спрямувати тільки на окремі статті витрат. Тож вони просто не мають куди їх витратити і кладуть гроші на депозит під 15%. Мають з того додатково до бюджету 15 млн. грн. доходу, який можуть використати на свій розсуд.

Звісно, там селищний голова просто не зацікавлений в об'єднанні. Не зацікавлені у створенні об'єднаних громад і деякі міські голови, очільники адміністрацій та райрад. Тому що їхні посади стануть просто непотрібними.

За матеріалами видання "Український тиждень".